Перспективний український боксер другої напівсередньої ваги Тарас Шелестюк (5-0-0, 3 КО) розповів про свій дебют у професіоналах, поділився думкою про Василя Ломаченка, а також сказав, чому відмовився виступати у WSB за "Українські отамани".

- Тарасе, чи відчуваєте Ви підтримку публіки, перебуваючи в рингу?

- Так, коли кричать "Україна!" Або "Тарасе, вперед!", це налаштовує на правильний лад в бою. Або бували такі моменти ще в аматорському боксі, коли в бою важко, але глядачі підганяли, і тоді збираєшся і виграєш, можна сказати, завдяки енергетиці, яку передають тобі вболівальники.

- А якщо критикують Вас, прислухаєтеся?

- Коли критика обгрунтована, і коли тобі каже людина, яка розуміється на боксі, що десь можна було зробити краще, то я це все сприймаю, намагаюся змінюватися, щоб стати краще. А якщо це люди, які сидять в інтернеті і ніколи не були в рингу, то це порожні слова, на які взагалі не потрібно звертати уваги.



- А на вулицях Вас люди впізнають?

- Так, ще після чемпіонату світу стали впізнавати. Але у нас люди соромляться якось підходити. Я навіть стикався з тим, що в Сумах, де я живу, люди дізнаються, але не підходять. Були випадки, коли вітали, казали, мовляв, спасибі, що представляв Україну. У Європі та Америці люди більш розкуті, вони підходять, дізнаються, вітають, фотографуються, бажають успіху.

- Так Вас уже впізнають у Лос-Анджелесі?

- Так, впізнають, просять сфотографуватися. І це не тільки в Лос-Анджелесі, я боксував і Джексонвіллі у Флориді, і в штаті Нью-Йорк. Багато шанувальників, додаються в друзі у Фейсбуці, пишуть.

- Як Ви прийшли в бокс, і чому вирішили займатися ним професійно?

- Я прийшов у бокс в 14 років, усвідомлено зробив свій вибір, це був 2000-й рік. І я хотів вже в 2004-му виграти Олімпіаду, і перейти в професіонали в 19 років. Але у мене це затягнулося. Вже пізніше я зрозумів, що 4 роки занять, щоб виграти Олімпіаду - мало. Вийшло тільки в 2012-му стати третім, а вже в 2013-му я підписав професійний контракт. Це була моя мрія з першого дня, коли я прийшов в зал.

- Батьки підтримували Вас у цьому прагненні?

- У мене тато займався боксом, але у нього була травма, і це поставило хрест на його кар'єрі. І він завжди хотів, щоб сини займалися боксом. Але він не наполягав на цьому. І коли я в 14 років сказав йому, що йду в бокс, він дуже зрадів. Мама, звичайно, переживала, що сина будуть бити. Але вона теж підтримувала, навіть спочатку приїжджала на змагання в Макіївці. Але коли я став старшим і важив уже більше, то вона переживала вже і за мене, і за суперника. А так вони завжди підтримують, дивляться бої по інтернету. Приємно, що батьки прийняли мій вибір.

- Ви відразу зрозуміли, що бокс - це те, чому Ви хочете присвятити життя? Невже відразу стали перемагати?

- Я перший бій програв, другий виграв, третій теж програв. Але мені хотілося перемагати. У мене була мрія, я йшов до неї, хоча були і травми, і засуджували бувало. Але зараз я вже виграв чемпіонат світу, став третім на Олімпіаді, перейшов у професіонали, де виграв п'ять боїв. Моя мрія здійснюється.

- А мрія виграти Олімпійські ігри ще здійсненна. Можливо, вдасться це зробити в Ріо?

- Це вже пройдений етап, аматорський бокс я вже залишив у минулому. Кажуть, що професіонали, може, будуть допускатися до змагань. Але так говорили і в 2008-му, і в 2012-му. Але я не хочу виступати на Олімпіаді. Я знаю, що там не все так гладко. Здається, що це велике свято, але насправді не все так добре і весело. Я зараз зосереджений на своїй професійній кар'єрі і хочу дійти до чемпіонського бою.

- Ви своєю бронзовою нагородою Олімпіади задоволені?

- Якщо врахувати, в якому стані я виступав на Олімпіаді, я був готовий до неї відсотків на 30, з певних причин, то я задоволений медаллю. Я не вважаю, що програв півфінальний бій. Був рівний бій, говорили, що п'ять-шість очок я виграв. Але у англійця, у нього на батьківщині так не виграють. Потрібно було виносити його з рингу, але мої фізичні кондиції на Олімпійських іграх не дозволяли це зробити.

- Ви, коли виходили боксувати проти британця, розуміли, що цілком можливо цей бій буде останнім для Вас?

- У нас був хороший план на бій з тренером, я став його реалізовувати вже з першого раунду, але коли після першого раунду рахунок став 4:1 на користь британця, незважаючи на те, що бій був рівний, я зрозумів, що дуже важко буде виграти. Але я намагався вирвати перемогу, я робив все, що міг для перемоги. Але судді притримали один бал і цей один бал у бік англійця ... Судді зробили свою справу і протягли господаря у фінал.



- Хотіли б Ви зустрітися з Фредді Евансом вже в профіринзі?

- Думаю, він не піде в профібокс. Він ще молодий, буде ще у Ріо боксувати. Я з ним відбоксував, це пройдений етап. Якщо він колись виграє чемпіонські бої, або буде зазіхати на мої пояси у професійному боксі, то тоді я, звичайно, зроблю реванш з ним, і нокаутую його буквально в третьому-четвертому раунді.

- Після Олімпійських ігор всю команду запросили побоксувати за "Українських отаманів". Чому Ви відмовилися, не захотіли боксувати для рідної публіки?

- Я і так боксую для рідної публіки, тільки роблю це в Америці. Моя мрія була піти в професіонали і вигравати титули там. Мені не цікаві були "Отамани", тому що це той же аматорський бокс, з тими ж боксерами, з якими ти боксував у шоломі, тепер тільки без шолома. Мені було це нецікаво. Я відразу після Олімпіади став вести переговори з менеджерами, промоутерами американськими, і після невеликого відпочинку я вже в лютому поїхав до Америки.

- А Ви стежили за командою "Українських отаманів"?

- Звичайно, я стежив, вітав хлопців з перемогами. Боксували мої товариші, і не тільки лідери. У мене друзі є, що не були лідерами в аматорах. Я, звичайно, переживав за те, як вони будуть проводити бої. Гідно дуже виступили. У першому ж сезоні вийшли у фінал, але у фіналі віддали перемогу Казахстану. Хоча думаю, "отамани" її цілком заслужили.

- З ким з українських боксерів Ви зараз підтримуєте стосунки?

- Я спілкуюся з Денисом Берінчиком і Женею Хітровим найбільше.

- Ви підтримали Ломаченко та Усика, які теж переходять у професійний бокс?

- У них своє кіно, якщо можна так сказати. Їм багато допомагав Ісмаїл Сіллах, який давно вже в Америці. Але, коли вони приїхали до Лос-Анджелеса, вони не подзвонили ні йому, ні мені. Але це їх вибір, у них своє життя, дай їм Бог удачі в професіоналах, або де вони будуть боксувати.

- Це правда, чи що Василь Ломаченко досить складна людина?

- Для всіх хорошим не будеш, але я думаю, життя покаже, хто як себе веде, і кожному воздасться по заслугах. Просто був такий момент: мій тренер Фредді Роач, який тренує і Менні Пакьяо і багатьох бійців, говорив, що, коли Ломаченко прийшов до них в зал, він навіть не привітався з ним, і не попрощався. Фредді Роачу це не сподобалося, каже, що він дуже гордовитий. Потрібно бути більш привітним з людьми. Я спілкувався з багатьма хлопцями, чемпіонами світу, які вигравали пояса і в двох і в трьох вагових категоріях. Прості люди. А у нас чомусь думають, що якщо вони чогось добиваються, то відразу багато чого варті і всі їм винні. Але треба завжди залишатися людиною.

- Які якості повинні бути у спортсмена, щоб він домагався перемог?

- Треба наполегливо працювати і розуміти, що не завжди все приходить відразу. Треба багато чого долати, є підводні течії, труднощі окрім боксу. Є суддівство, або спонсори, когось тягнуть, когось ні. Потрібно все це подолати, і тоді ти станеш чемпіоном. Навіть на моєму прикладі. У мене багато разів було так, що мене засуджували, не давали проходити далі. Але коли я в 2009-му виграв чемпіонат України, я собі сказав, що це місце я нікому не віддам. І я бився, і тренер за мене бився, мене підтримували, і ми досягли успіху.

- Ви зараз спілкуєтеся зі своїми тренерами, радитеся з ними?

- Я спілкуюся з тренерами, які мене одними з перших тренували в Макіївці, хороші люди. Які мене просто так тренували в Донецьку, коли я просто так приїжджав і просив потренуватися. Вони дуже хороші люди. З моїм тренером, який запросив мене до Сум, ми взагалі як рідні. Я от зараз приїхав до нього на День народження. Я приїхав до Сум один, без батьків, і він мене взяв до себе. Це була велика відповідальність для нього, але він прийняв мене в сім'ю, і я дуже за це вдячний. Ми весь час підтримуємо зв'язок, вони вітають мене з боями в Америці, спілкуємося.

- Чим життя в Америці відрізняється для Вас від того, що було в Україні?

- Я пожив там зовсім недовго, півроку, але приїхав сюди і став себе трошки незручно відчувати спочатку. Там люди посміхаються постійно, вони більш привітні. Не знаю, може вони бояться, що на них до суду подадуть за те, що вони не посміхаються, але вони завжди вітаються, радіють тобі. Навіть якщо я на ногу комусь наступив, то у мене вибачення просять. А тут я приїхав і зіткнувся з тим, що всі похмурі, незадоволені чимось. А так ми живемо в Лос-Анджелесі прямо біля Голлівуду, є багато місць, які можна відвідати. Зал поряд, машина є. Півроку я із залу практично не виходив, але на вихідних можна куди-небудь вибиратися.

- Як відрізняються зараз Ваші тренування від тих, що були в аматорському боксі?

- Зараз, коли я готуюся до бою, то все зосереджено на мені. Всі працюють на мене: тренери, спаринг-партнери. І це тільки на ранньому етапі, далі будуть і дієтологи, і масажисти, та інші. Тому що я, як боксер, цікавий менеджеру, промоутеру, їм потрібно довести мене до чемпіонських боїв, щоб я став чемпіоном. Вони отримують бонус за це, і мені цікаво це. Там підхід до тренувань більш індивідуальний і професійний. Спочатку мені було важко. Ми великий обсяг роботи робили і по любителям, але коли я приїхав до Америки, то було складно адаптуватися до спарингів. Я спочатку навіть три раунди не міг стояти. Там в рингу постійно роблять, як сауну. Важко дихати. Дають лише півхвилини відпочинку. І весь час йде вільний бій. Ти виходиш, і кожен хоче тебе якомога болючіше вдарити, кожен хоче нокаутувати.

- Скільки людей працює особисто з Вами, щоб підготувати Вас до певного бою?

- Ось зараз у мене був 5-раундовий поєдинок. Але я потрапив у підготовку до Руслана Провідникова, російського боксера, який боксував з Тімоті Бредлі за чемпіонський пояс. Я потрапив у його тренувальний табір, де був тренер з фізпідготовки дуже хороший, і я працював з ними за компанію. А так зі мною працює головний тренер Фредді Роач і другий тренер Марвін Самод, філіппінець. І багато ще допомагають тренерів, які є в залі, підказують. І ще багато спаринг-партнерів.

- Ви задоволені тими суперниками, з якими Вам довелося боксувати, чи хотілося б вже зустрітися на рингу з суперником з ім'ям?

- Думаю, вже наступного року, а може і під кінець цього року, у мене вже буде суперник з ім'ям. Просто потрібно адаптуватися до професіоналів. У мене були хороші суперники. У четвертому бою був суперник, у якого 7 перемог і 0 поразок, він був у моїй вазі, але із зростанням 191 см. Дуже незручний суперник, який давно не програвав, і у нього були амбіції продовжити переможну серію. А у мене було тільки 3 перемоги. Але я переміг його за підсумками 4-раундового бою, навіть вийшов з рингу, особливо не втомившись. Зараз з жовтня у мене підуть 6-раундові бої по позиціях у рейтингу, суперники будуть підвищуватися. І ми намагаємося поспішати, але повільно. Зараз я боксую в спарингах з боксерами, які в ТОП-50 рейтингу в моїй ваговій категорії, я виграю. Але це на спарингах, ринг - зовсім інша справа. Мені потрібно підготуватися, і коли я буду впевнений, що можу вигравати у боксерів топ-рівня, тоді ми будемо погоджуватися на такі поєдинки.

- Тобто, у Вас в контракті не прописано, що до бою за чемпіонський титул Ви повинні провести певну кількість боїв?

- Коли я буду боксувати за титул, залежить від мене. Мені зараз бої роблять, я за чотири місяці провів п'ять боїв. Будуть поєдинки і в жовтні і в листопаді. Головне, щоб не було травм, щоб я нормально підійшов до боїв. І чим більше буде боїв, тим швидше я підійду до поєдинків за титули, спочатку регіональні, а там, дасть Бог, і на чемпіонські вийдемо. У планах у мене і у менеджера в кінці наступного року завоювати який-небудь регіональний титул. Це цілком можливо.

- Як Вам атмосфера, в якій проходять поєдинки?

- Я кайфую від цього, мені подобається. Мене підбадьорює, коли виходиш під музику, а під твою музику ще й люди танцюють, це взагалі добре. Буває, мене не завжди підтримують, бо я українець, я там чужий. Вболівають за американця або за мексиканця, проти яких я боксую. Але вже після першого-другого раундів починають мене підтримувати, тому що я починаю бити. Там публіка розбирається в боксі і якщо ти хороший боксер - вони будуть тебе підтримувати, незалежно від того, що ти б'єш їх боксера.

- Як Ви обираєте музику, під яку виходите?

- Я довго думав, під що виходити, послухав багато хорошої музики, а потім один скинув мені кліпи MC Hammer - Can touch this, і включив кліп, подивився і зрозумів, що буду виходити саме під цю пісню.

- А свою українську натуру Ви ніколи не хотіли показати?

- Я показую, як український хлопець може в рингу бити американців, мексиканців та інших. У мене рід по батьківській лінії йде від козаків, козацький дух живе в мені, але робити чуби або ще щось, це не по мені. Але мені дуже подобалося, як Денис Берінчик виходив за "отаманів". Я дивився його вихід і кайфував взагалі. Вони влаштовували шоу для українців. Американці цього не зрозуміють. Вони ще плутають Україну і Росію. Але мій тренер, коли говорять "російський", поправляє: "Він українець".

- Ви патріот?

- Так, я народився в Україні. Мене виховала ця країна. Я на кожен бій виходжу з українським прапором. У мене менеджер з Росії, команда з Росії, але на мої бої вони виходять з українськими прапорами. Я представляю Україну і нічого змінювати не збираюся. Можливо, якби була можливість жити в іншій країні, я б жив в іншій країні, там де умови кращі. Багато це засуджують, мовляв, ти не патріот. Але це не правильно. Якщо ти народився в Україні, то ти завжди залишаєшся українцем, але можна жити там, де тобі краще.

- Ви думаєте над тим, щоб залишитися жити в США?

- Я хочу зараз жити і боксувати в США. Я, звичайно, буду приїжджати в Україну, бо тут мої рідні, друзі, я за ними сумую. Але на час кар'єри я точно залишуся в США.

- Ви сказали, що у Вас російська команда, російськомовне середовище виходить, як у Вас йдуть справи з англійською?

- У магазині можу щось запитати. Так спілкуватися ще важко, я тільки вчу англійську. Але на тренуванні у нас практично всі розмовляють по-англійськи. Мені підказують, кажуть, що моя англійська вже набагато краще. Тренера я відразу став розуміти. Марвін каже, що це боксерська мова, її всі розуміють. Але думаю, в свій наступний приїзд до Америки я вже піду в школу і буду спеціально вчити англійську.

- Чим ще крім боксу і вивчення мови встигаєте займатися?

- Ось останнім часом я закінчував писати книгу.

- Про себе? Хочете розповісти, як стають професійними боксерами?

- Хочу розповісти, як простий хлопець з бідної багатодітної сім'ї може поставити мету і досягти того, до чого прагнув, незважаючи на всякі перепони. Я думаю, ця книга буде цікава і підліткам і батькам. Мені є, про що розповісти. Тому що багато знають все поверхнево, мовляв, чемпіон, домігся, молодець. Всі ж думають, що чемпіон світу - мільйонер. Але все не так. Хочеться про все розповісти. Книга вже готова відсотків на 80 готова. Її потрібно доопрацювати трошки. Мені допомагають професійні письменники, редактори. І якщо все буде нормально, то в середині вересня будемо представляти книгу і в Києві, і в Сумах, і у Львові, швидше за все.

- Чемпіон світу - не мільйонер, але які гроші платили Вам в Україні за перемоги і на Олімпійських іграх в тому числі?

- Є преміальні, за Олімпіаду президентську стипендію рік отримуєш. Ось і все. А далі сидиш без нічого. Я думаю, в інших країнах спортсмени отримують більше, особливо на рекламі. У американців чемпіонам відразу пропонують контракти спортивні бренди, і платять їм великі гроші.

- Коли Ви підписували контракт з промоутерською компанією, для Вас фінансова сторона була на першому місці або спортивна складова?

- Для мене важлива спортивна складова. Фінанси на першому етапі в професійному боксі навіть заважають. Я багато знаю прикладів, коли спортсмени отримували великі гроші і практично через рік зав'язували з професійною кар'єрою. Гроші їх розслабили. У мене є мета стати чемпіоном. Я знаю, що коли я стану чемпіоном, у мене будуть гроші. Будуть великі бої - будуть великі гонорари. Вірю, що це до мене прийде, тому що я важко працюю. Поруч зі мною люди, які підтримують мене. Дай Бог, щоб не було травм, і ми прийдемо до наших великих гонорарів в мільйон, два, десятки мільйонів.

- Який гонорар Ви отримали за останню перемогу?

- За контрактом я не можу про це розповідати. Для України це нормальні гроші, для Америки - невеликі гроші.

- Вам цього вистачає, щоб комфортно жити в США?

- Нехай і не дуже комфортно, але можна жити спокійно. Тим більше у мене зараз п'ять боїв пройшло, я за кожен отримував гроші. І я далі продовжу боксувати, може не кожен місяць, місяць через два, але я думаю, буде все нормально. Вистачатиме і з кожним боєм сума буде більше і більше.

- Які поради Ви даєте своєму братові, бронзовому призеру чемпіонату Європи, щоб він зміг досягти Ваших результатів?

- Я стежив за ним на чемпіонаті Європи. Дивно, що Мінськ стали транслювати тільки з півфіналів, хоча велика континентальна першість, а трансляцій перших боїв не було. Я переживав за нього, знав, що він боксує трошки з травмою, але він впорався, провів три бої, взяв бронзову нагороду. Зараз він перший номер збірної, готується до чемпіонату світу, який відбудеться в Казахстані. Я впевнений, якщо він підійде до цього чемпіонату без травм, то виступить добре, і завоює медаль. Не знаю, якого ґатунку, але завоює. Ми завжди з ним спілкуємося, по скайпу, в смс. Він один тут залишився з тренером, нудьгує, тому що ми завжди були разом, я його перевіз до Сум. Дай Бог, він отримає ліцензію на Олімпійські ігри, а там я вже прилечу і підтримуватиму його з трибун.

- Що Ви робите, щоб налаштуватися на поєдинок?

- Перед боєм я завжди читаю молитви, щоб Господь і Ангел охоронець охороняли мене в бою від всяких невдач і небезпечних ударів суперника. Одягаю рукавичку завжди з лівої руки. А так щоб я сидів і медитував перед боєм - такого немає.

- Багато спортсменів для розрядки займаються ще й йогою, а Ви як до цього ставитеся?

- Мене добре розслабляє великий теніс або баскетбол. Я отримую від цих видів спорту задоволення і це відпочинок для мене, щоб переключиться з боксу на щось інше. У Лос-Анджелесі це все доступно. Можна за п'ять доларів годину грати в теніс, кортів 30-40 штук. Баскетбольних майданчиків дуже багато. Там спортом займаються практично всі. Я думаю, що, можливо, після завершення кар'єри, я поїду до Тибету, і буду розвивати свою духовну сторону (посміхається).

- Що Ви читаєте?

- Я читаю багато літератури. Більше з психології. Прочитав Дена Мілмана, він чемпіон світу з гімнастики, у нього цікава доля, він багато подорожував, шукав себе. Він, до речі, живе в Каліфорнії. Хотілося б з ним зустрітися, але поки не виходило.

- А з ким вдалося побачитися з тих людей, з якими мріяли познайомитися?

- З Корі Джонсом бачилися, привіталися, сфотографувалися. Було дуже приємно, тому що до цього я бачив його тільки по телевізору. Мені дуже подобалися його бої. Ще хотілося б побачити Майка Тайсона і Мухаммеда Алі наживо. Міккі Уорда бачив, це боксер, про який зняли фільм. Я представився, він мене привітав з перемогами, побажав удачі у професійній кар'єрі. Дуже приємна людина, щиро цікавиться.

- Дивлячись бокс по телевізору, за ким стежите?

- Зараз я став менше боксу дивитися. А так професійний бокс я дивлюся давно, аматорський взагалі не дивився, навіть на змаганнях, де брав участь. А зараз дивлюся вже більше рейтингові бої, ми у менеджера збираємося, з його родиною, дивимося бої Мейвезера, наприклад. Цікаві бої дивимося, а інші ігноруємо, якщо можна так сказати.

- Чи готові Ви провести бій в Україні?

- Все може бути, але пізніше. Чемпіонський пояс виграю і привезу в Україну, тоді й подумаємо.

- Чи хочете Ви в майбутньому відкрити свою промоутерську компанію?

- Я думав про це ще років з 15-16-ти, коли бачив, як хлопців засуджують, як їх погано треную, то хотів відкрити свій зал, а зараз вже - промоутерську компанію. Хочу набирати хлопців, допомагати їм досягати цілей, і щоб все це було професійно. Я розмовляв з менеджером, він сказав: "Коли у тебе буде ім'я, чемпіонський пояс, то без проблем можна буде відкрити промоутерську компанію в Америці". Тоді можна буде забирати талановитих хлопців з України, Росії.

- Тренерська кар'єра Вас не приваблює?

- Тренером точно не хочу бути. Це невдячна робота, дуже важка, особливо в Україні. Мені шкода тренерів, які стали заслуженими тренерами України, а у них ні грошей, нічого немає, тільки звання є. Прикро за це. А ось промоутерська компанія - це моє. Виграємо мільйони, будемо відпочивати, а заодно ще й хлопцям допомагати.

Розмовляла Тетяна Ящук, Sport.ua