Присвячується поєдинку між Володимиром Кличком та Девідом Хеєм, який відбудеться 2-го липня у Гамбурзі. Переможець двобою об'єднає у своїх руках чотири пояси: WBO, IBF, IBO, WBA.

Пропонуємо вам цікавий, а головне дуже актуальний матеріал від оглядача журналу The Ring Вільяма Деттлоффа, який згадує найбільш знакові об'єднавнувальні бої супертяжів в історії професійного боксу.

6 лютого 1967, Х'юстон. Бій за звання чемпіона світу за версією WBA

МУХАММЕД АЛІ - Ерні Террелл



Перед боєм: C вересня 1965 неофіційно володарів титулу WBA було двоє - асоціація позбавила Алі звання через несанкціонований матчу-реваншу з Сонні Лістоном, а Ерні Террелл завоював чемпіонський пояс, перемігши Едді Мачена.

Напередодні поєдинку Террелл неодноразово провокував Алі, називаючи його колишнім ім'ям - Кассіус Клей.

Бій: Террелл, досить непогано виглядав у перших чотирьох раундах, у п'ятому почав втрачати ініціативу, в прямому сенсі засліплений швидкістю суперника - обидва ока Ерні заплили від численних пропущених ударів. Наступні десять раундів Алі виграв за всіма статтями, безжально б'ючи Террелла і чи не після кожного точного удару повторюючи одине і те ж питання: "Ну і як же мене звуть?" У результаті Алі переміг одноголосним рішенням суддів: 148-133 і 148 - 137 двічі.



Після бою: Багато дорікали Алі в зайвій жорстокості, яку той проявив в бою з Терреллом, на що чемпіон відповідав у своїй звичній манері: "Єдине, про що я зараз шкодую, - що не закінчив бій нокаутом". Куди гірше йшли справи у Террелла. Через три дні після поєдинку йому довелося робити операцію по відновленню зламаної надбрівної кістки. Більше Ерні ніколи не виграє титул і в 1973 році назавжди покине ринг. Алі ж захистить чемпіонський пояс ще один раз в бою проти Зори Фоллі, але пізніше буде знову позбавлений титулу через небажання служити в армії США.

16 лютого 1970, Нью-Йорк. Бій за звання чемпіона світу за версіями WBA, NYSAC, WBC

ДЖО ФРЕйЗЕР - Джиммі ЕЛЛІС



Перед боєм: Дискваліфікований Алі, WBA змушена була санкціонувати турнір з метою визначення нового чемпіона. І, перемігши Леотіса Мартіна, Оскара Бонавену і Джеррі Кворрі, новим володарем титулу став Джиммі Елліс.

У свою чергу, шість штатів США, Мексика і держави Латинської Америки, які відмовилися визнавати нового чемпіона, в березні 1968 року організували свій титульний бій, в якому Джо Фрейзер переміг нокаутом Бастера Матіаса.

Бій: Фрейзер, який вважався фаворитом, почав двобій у звичному для себе повільному темпі, начисто програвши перший і майже віддавши другий раунди. Але вже в третьому відрізку бою кількома точними боковими ударами Фрейзер змусив суперника піти у глуху оборону. А в наступному раунді Джо вдалося завершити одну зі своїх ударних комбінацій потужним лівим хуком, після якого Елліс опинився в нокдауні. Джиммі зумів піднятися, але після ще одного стрімкого і точного бокового удару суперник знову опинився на підлозі.

Тренер Елліса Анджело Данді, бачачи, що його боксер не в змозі самостійно пересуватися, допоміг Джиммі дістатися до кута рингу, проте кілька хвилин по тому попросив рефері зупинити поєдинок.



Після бою: "Джиммі не відповідав на мої запитання. Він хотів битися, але не міг, тому я зупинив поєдинок", - скаже Данді. Фрейзер ж, розумів, що ніколи не стане в очах уболівальників істинним чемпіоном, якщо не переможе Алі, заявить: "Я буду відзначати перемогу до тих пір поки той, хто називає себе Мохаммедом Алі, або Кассіусом Клеєм, не битиметься зі мною"...

8 березня 1971, Нью-Йорк. Бій за звання чемпіона світу за версіями WBA, WBC

ДЖО ФРЙЕЗЕР - МУХАММЕД АЛІ



Перед боєм: У листопаді 1970 року Фрейзер відстояв звання чемпіона світу в поєдинку з Бобом Фостером, нокаутувавши того в другому раунді. Тим часом штатом Джорджія Алі було дано право виступати на ринзі. У першому за три з половиною роки поєдинку Мохаммед у трьох раундах переміг Джеррі Кворрі, а два місяці потому ним також був повалений Оскар Бонавена.

Хоча офіційно цей бій не можна назвати "об'єднавчим", в уявленні багатьох уболівальників і самих бійців, саме він повинен був назвати ім'я справжнього чемпіона.

Бій: Алі виграв перші раунди, успішно протиставивши пресингу Фрейзера багатоударні комбінації. Мохаммед не був такий пластичний і стрімкий як раніше, а й такої форми йому вистачило, щоб заволодіти ініціативою. Проте до середини бою невпинний пресинг Фрейзера все ж вимотав Алі, і він все частіше почав чинитися затиснутим у канатів. У 11-му раунді Джо ледь не відправив Мохаммеда на настил рингу потужним лівим боковим, але зате йому вдалося це зробити в 15-му раунді точним ударом в щелепу. Алі швидко піднявся і продовжив боротьбу, але шансів виграти бій у нього вже не було. Одноголосним рішенням судді визнали переможцем Фрейзера: 8-6, 9-6 і 11-4.



Після бою: З опухлим від шишок і синців обличчям Фрейзер скаже: "Я готовий був зробити все для перемоги, і ніщо не могло мені в цьому перешкодити. Будь у Алі в руках хоч 9-міліметрові пістолети, я б пройшов і через них".

Цей бій назвали найбільшим поєдинком з часів зустрічі Джо Луїса і Макса Шмелінга, що відбулася 33 роками раніше.

1 серпня 1987, Лас Вегас. Бій за звання чемпіона світу за версіями WBC, WBA, IBF

МАЙК ТАЙСОН - ТОНІ Такер



Перед боєм: У 1986 році Майк Тайсон став чемпіоном світу за версією WBC, а роком пізніше додав до колекції ще й титул WBA, перемігши Джеймса Сміта. У тому ж році Тоні Таккер завоював пояс IBF, побивши Джеймса Дагласа.

Фаворитом майбутнього "об'єднувального двобою фахівці в один голос називали Майка.

Бій: У першому раунді Таккер виглядав агресивніше Тайсона і завдав йому дуже потужний лівий аперкот. Проте вже в наступному раунді Тоні травмував праву руку і став вести бій дуже обережно, намагаючись тримати Тайсона на дистанції, а коли той підходив занадто близько - клінчував. Завдяки такій тактиці Таккер зміг протриматися на ногах всі 12 раундів, але атакувальна міць Тайсона все ж матеріалізувалася в одностайно визнану суддями перемогу: 119-111, 118-113, 116-112.



Після бою: "Я не дуже задоволений своїм сьогоднішнім виступом. Я намагався продемонструвати свій найкращий бокс, але в цій зустрічі у мене не все виходило. Таккер був дуже зібраний і уважний, - скаже Тайсон. - Але так чи інакше, ми знову отримали єдиного чемпіона в суперважкій вазі, і бокс від цього тільки виграв".

13 березня 1999, Нью-Йорк. Бій за звання чемпіона світу за версіями WBC, WBA, IBF

Леннокс ЛЬЮЇС - Евандер Холіфілд



Перед боєм: У 1997 році британець Леннокс Льюїс повернув собі чемпіонський пояс за версією WBC, перемігши Олівера Маккола, а Евандер Холіфілд, двічі перемігши Тайсона, став володарем поясу WBA. Пізніше, побивши Майкла Мурера, американець завоює ще й титул IBF.

Бій: З першим ударом гонга Льюїс заволодів ініціативою. За допомогою потужного лівого джеба він тримав Холіфілда на дистанції, зрідка завдаючи удари правою, які, втім, особливих проблем супернику не завдавали. Розуміючи, що така тактика не гарантує йому однозначну перевагу, у другій половині бою Льюїс небезуспішно пішов на зближення. Після закінчення дванадцятого раунду перемога британця здавалася очевидною, проте судді вирішили інакше, зафіксувавши нічийний результат: 115-113,113-116 і 115-115.



Після бою: "Це просто грабіж. Такі рішення щоразу відкидають бокс тому, коли він начебто робить крок вперед, - скаже тренер Льюїса Еммануель Стюард. - Я думаю, варто провести федеральне розслідування інциденту. Зустріч такого рівня не повинна перетворюватися на клоунаду ... ". Абсолютна більшість ЗМІ пишуть про бокс і вболівальників підтримали думку Стюарда. Холіфілд ж, у свою чергу, заявив: "Я не можу одночасно бути суддею і битися на рингу. Але і всі, хто заперечує мою перемогу, теж не судді".

13 листопада 1999, Лас-Вегас. Бій за звання чемпіона світу за версіями WBC, WBA, IBF, IBO

Леннокс ЛЬЮЇС - Евандер Холіфілд

Перед боєм: Через вісім місяців після першого бою Льюїса і Холіфілда президенти трьох головних організацій в світі боксу - WBC, WBA, IBF - санкціонували повторну зустріч суперників.

Бокс, продемонстрований Льюїсом в першому поєдинку, робив його явним фаворитом і нової зустрічі з Холіфілдом. До того ж зовсім скоро Евандер мав відсвяткувати своє 37-річчя, і мало хто вірив, що він зможе щось протиставити молодості і фізичній перевазі Леннокса. Втім, самого американця цей факт анітрохи не бентежив. Він навіть заявив, що за кілька тижнів до бою сам Господь Бог запевнив його у перемозі.

Бій: Перші шість раундів стали дзеркальним відображенням минулої зустрічі суперників. Льюїс повністю контролював ситуацію своїми потужними джебами, однак Холіфілд, який діяв більш активно, ніж у попередньому поєдинку, у сьомому раунді ледь не відправив Леннокса на настил рингу щільним лівим хуком. Удар сильно потряс британця, але він все ж зміг встояти на ногах.

У кінцівці зустрічі Льюїс активізувався, перейшов до тактики ближнього бою, регулярно дістаючи опонента правим аперкотом, і в підсумку здобув переконливу перемогу: 116-112, 117-111 і 115-113.



Після бою: "Я завдав йому кілька відмінних ударів, - скаже Холіфілд. - Але він зміг встояти після них. Уміння віддавати всього себе на рингу - велика річ".

"Все до цього йшло. Я знав, що повинен був перемогти. Тепер я буду відпочивати і насолоджуватися своїм успіхом", - заявить Льюїс.

Але Леннокс не довго залишався абсолютним чемпіоном. Погодившись у 2000 році на бій з Майклом Грантом, Льюіс ігнорував офіційного претендента на свій пояс WBA Джона Руїса і був позбавлений титулу за цією версією.

За матеріалами: sports.ru